Суд як соціальна сцена з фальшивим хором
Буває таке: приходиш як адвокат до суду — начебто до місця, де право має перемагати гучні емоції, а логіка рубати сентименти під корінь. Але бачиш не те.
Замість тиші й зосередженості — міні-концерт, де зібрався імпровізований хор «групи підтримки». І цей хор, як у поганому театрі, постійно фальшивить.
Хто ці люди
Ті самі «співчуваючі» — активісти, друзі, родичі, просто люди з емпатією, які щиро вважають, що своєю присутністю додають моральної сили адвокату й клієнту. Вони не читали жодного закону, не відрізняють касацію від апеляції, але твердо переконані, що мають бути в залі, бо «це ж справедливість!».
І ось адвокат стоїть перед судом — і мусить водночас тримати в полі уваги опонента, суддю, себе, хід процесу, секретаря засідання, а ще цих доброзичливців, що створюють несподіваний шум.
Парадокс
Ці люди не вороги. Вони щиро «за» — але системно вони проти. Дорога до юридичного пекла викладена саме цими благими намірами.
Як каже стара професійна приказка: «Не той ворог, хто сперечається з тобою в суді, — а той, хто каже «ми з тобою» і починає щось вигукувати з місця».
З цього моменту адвокат живе в умовах багаторівневої уваги, де замість трьох осей (позиція — контраргумент — суд) з’являється четверта: групова динаміка несистемної емоційної підтримки. Її треба або приборкати, або передоручити.
Що робити
- Залучати окремого координатора, який керує «активістами»: задає лінію поведінки, інформує про регламент, навіть емоційно репетирує з ними до засідання.
- Скласти чек-лист групової взаємодії: хто ядро, хто саботує, а хто просто пасажир на «паровозі справедливості».
- Дати інструкцію мовчазної взаємодії: коли стояти, коли сідати, коли мовчати — і навіть коли не дивитися адвокату в очі, щоб не зламати фокус його поля.
Бо якщо цього не зробити — адвокат перетвориться на аніматора в натовпі доброзичливих. А з цієї ролі вже ніхто не виграє.
Дехто вважає, що суд — це театр. Але аж ніяк не для статистів з аматорської трупи. Це драма, в якій надмірна масовка може зірвати прем’єру. І тут або диригуєш полем, або воно тебе зносить.
За книгами Василя Масюка.