Перший читач вашого документа — вже не суддя
Зараз я як правник і дослідник намагаюся зафіксувати одну зміну, яка поки що виглядає технічною, але насправді може змінити саму теорію юридичного письма.
У мене вже близько десяти років лежить проєкт книги з умовною назвою «Юридичний спічрайтинг». Рукопис давно написаний, свого часу навіть пройшов редакторську вичитку. Але я не видаю його, бо відчуваю: книга ще не завершена.
Причина не лише в тому, що змінився я. Змінився читач юридичного документа.
Класична теорія розрахована на людину
Класична теорія юридичного письма виходить із того, що позов, відзив, скаргу чи правовий висновок читатиме людина: суддя, помічник судді, адвокат іншої сторони, прокурор, працівник органу влади, апеляційна або касаційна інстанція.
Тому юриста навчають переконувати людину: керувати її увагою, правильно вибудовувати факти, створювати логіку переходів, знижувати когнітивне навантаження, передбачати заперечення.
Але тепер між автором документа і його реальним адресатом дедалі частіше зʼявляється посередник — штучний інтелект.
Суддя може завантажити матеріали справи й попросити систему: — стисло викласти позиції сторін; — знайти суперечності; — виділити ключові докази; — порівняти аргументи; — підготувати проєкт структури рішення.
Помічник судді може не читати 50 сторінок від початку до кінця, а спершу прочитати машинне резюме. Клієнт може оцінювати роботу адвоката через пояснення, яке дав йому алгоритм. А інший адвокат може формувати заперечення не безпосередньо проти нашого тексту, а проти того, як цей текст інтерпретувала машина.
У такій системі штучний інтелект стає не просто інструментом. Він стає першим читачем, перекладачем і редактором нашої правової позиції.
Незручне питання
Що станеться, якщо суддя уважно прочитає лише машинний переказ документа, який ми писали виключно для людського сприйняття?
Можливо, найсильніший аргумент буде сприйнятий алгоритмом як другорядний. Можливо, складна, але юридично точна конструкція перетвориться на спрощену й хибну тезу. Можливо, емоційно виразний фрагмент система відкине як риторику, а повторений кілька разів слабкий аргумент, навпаки, визначить як центральний.
Отже, виникає новий предмет дослідження: юридичне письмо для подвійного читача — людини і машини.
Документ для подвійного читача
Такий документ повинен одночасно:
- бути переконливим для судді;
- бути зручним для помічника;
- витримувати перевірку апеляції та касації;
- і не втрачати зміст після машинного стискання, класифікації та переказу.
Це вже не просто питання гарного стилю. Це питання архітектури документа.
Доведеться досліджувати, як штучний інтелект визначає головний аргумент, як розрізняє факт і правову оцінку, як працює із запереченнями, альтернативними вимогами, примітками, цитатами, додатками та складними причинно-наслідковими звʼязками.
І, можливо, в оновленому «Юридичному спічрайтингу» має зʼявитися окремий розділ: як написати документ, який не буде спотворений штучним інтелектом до того, як його прочитає суддя.
Юридичний текст майбутнього
Юридичний текст майбутнього — це вже не завжди розмова автора документа із судом.
Це більше розмова автора з алгоритмом, який потім розповідатиме суду, що саме ми нібито хотіли сказати.
І адвокат, який цього не враховує, ризикує програти не опонентові. Він ризикує програти машинному переказу самого себе.
А для кого пишете тепер ви — для судді чи для алгоритму, який переказуватиме вас судді?
За книгами Василя Масюка.