Що штучний інтелект зробить з адвокатурою?
Ще до того, як я отримав статус адвоката, до мене потрапила кримінальна справа: понад двадцять томів, сім складів злочину. Томи ми з клієнтом читали просто в коридорі суду, а я готував для нього тексти, питання й репліки — захищався він сам. І суд направив справу на додаткове розслідування.
20 томів прочитати може кожен. Вирішило те, що з прочитаного вдалося збудувати.
Я згадую цю історію щоразу, коли чую, що штучний інтелект «прискорить пошук судових рішень». Прискорить, звісно. Але, як на мене, ми стоїмо перед значно цікавішою трансформацією професії.
ШІ поступово знищуватиме конкурентну перевагу юриста, який знає більше судової практики, і створюватиме перевагу тому, хто краще розуміє, що з цією практикою робити.
Тут є парадокс.
Раніше один адвокат знаходив десять релевантних постанов Верховного Суду, інший — дві, і перший мав істотну фору. Тепер обидва матимуть доступ до тих самих десяти, ста чи тисячі рішень.
І що тоді?
Тоді судовий процес дедалі менше нагадуватиме змагання бібліотекарів і дедалі більше — змагання архітекторів правових конструкцій.
1. Що знеціниться? Зараз розкажу
Уявімо три покоління адвокатів.
Адвокат минулого — носій знань. Знає законодавство, пам’ятає правові позиції, має власний архів рішень. Його перевага — інформація, якої немає в інших.
Адвокат сьогодення — майстер пошуку. Уміє формулювати запити, знаходити аналогічні справи, зіставляти позиції судів. Його перевага — швидкість.
Адвокат майбутнього — конструктор правової реальності. Визначає, які факти важливі, як кваліфікувати конфлікт, які докази змінять висновок суду і чим його справа відрізняється від несприятливої практики. Його перевага — судження і стратегія.
Знання права від цього не стане зайвим: без нього адвокат не зможе перевірити висновки ШІ. Але воно перестане бути достатньою перевагою. Приблизно як уміння рахувати в голові після появи калькулятора: корисне, проте клієнт платить уже не за нього.
Знеціняться передусім механічні навички: ручний пошук за ключовими словами, шаблонні добірки практики, переписування правових висновків, типові процесуальні документи. Найбільше постраждає модель, у якій клієнт платить за години, витрачені на пошук і компіляцію.
2. Нова проблема — надлишок правильних аргументів
Раніше адвокатові бракувало інформації. Тепер її може бути забагато.
Двоє адвокатів отримали за допомогою ШІ по 80 судових рішень. У кожного 15 на користь своєї позиції, 20 — проти, решта стосується трохи інших обставин.
Хто переможе? Не обов’язково той, хто процитує більше.
Перевагу отримає той, хто покаже, що 15 рішень опонента не застосовуються через одну юридично значущу обставину, а його три рішення відображають правову позицію, яка стосується якраз цього спору.
Це перехід від пошуку аналогій до мистецтва розрізнення. В англо-американській традиції його називають distinguishing: обґрунтування того, чому прецедент не повинен визначати результат справи через істотні відмінності обставин. В Україні судова практика має іншу юридичну природу, але ця інтелектуальна операція в нас не менш важлива.
Тут я бачу одну з головних майбутніх компетенцій адвоката: знаходити не схожість, а юридично значущу відмінність.
Верховний Суд, до речі, вже підготував для цього ґрунт. У постанові Великої Палати від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизовано підхід до подібності правовідносин: важить не зовнішня схожість двох справ, а передусім зміст спірних правовідносин. Технологія може зробити пошук дешевим, але оцінювати юридичну значущість знайденого все одно доведеться людині.
3. Які навички подешевшають, а які подорожчають?
Теж розкажу.
Та от, подешевшають:
- пошук судових рішень — як конкурентна перевага він знеціниться найрізкіше;
- запам’ятовування правових позицій;
- підготовка шаблонних документів.
Подорожчають:
- встановлення юридично значущих фактів;
- робота з доказами й доказовими прогалинами — суттєво;
- розрізнення подібних правовідносин — суттєво;
- побудова процесуальної стратегії — суттєво;
- переговори й робота з клієнтом.
А критична перевірка висновків ШІ перестане бути навичкою і стане обов’язком.
4. Зміниться сама конструкція судового змагання
Я б розклав його на три поверхи.
Перший поверх — інформація: які рішення існують? Тут ШІ поступово зрівнює можливості.
Другий — інтерпретація: що ці рішення означають для нашої справи? Сюди переміщується конкуренція.
Третій — конструювання: які факти, докази й процесуальні дії створять найкращу правову позицію? Це нова зона найбільшої цінності.
Звідси несподіваний наслідок. Адвокат майбутнього, можливо, починатиме роботу не з питання «яку практику знайти?», а з питання: «які факти мають існувати й бути доведені, щоб правова позиція Верховного Суду працювала на мого клієнта?»
Зрозуміло, йдеться не про вигадування доказів, а про пошук реальних обставин, їх належне документування і вибір законного способу захисту. Архітектор не малює будинок у повітрі — він працює з ґрунтом, який є.
5. Парадокс: ШІ може зробити практику одноманітнішою
Це моя окрема гіпотеза.
Тисячі адвокатів користуються схожими мовними моделями, ставлять схожі запитання й отримують схожі правові конструкції. Що з цього може вийти:
- стандартизація аргументації. Суди отримуватимуть купу документів з однаковою структурою і схожими посиланнями;
- посилення панівних позицій. Алгоритми частіше пропонують найпоширеніші підходи, а не рідкісні, але переконливі альтернативи;
- менше інтелектуальної різноманітності. Хто некритично покладається на ШІ, той відтворює ті самі аргументи, що й сусід;
- подорожчання нестандартної аргументації. Той, хто побачить слабкість загальноприйнятого підходу, отримає нову перевагу.
Є й протилежний сценарій: ШІ допоможе відшукати маловідомі правові позиції й суперечності, яких раніше ніхто не помічав. Результат залежатиме не від технології, а від того, хто і як нею користується. Молоток у всіх однаковий, а будинки виходять різні.
6. Що відбудеться із суддями?
Тут, на мою думку, ще цікавіше.
Якщо в адвокатів з’являється майже необмежена кількість аргументів, суддя отримує проблему їхнього надлишку. Можна припустити, що судді дедалі більше цінуватимуть не кількість цитат, а здатність адвоката:
- сформулювати одне центральне правове питання;
- показати конкретну правову позицію Верховного Суду;
- пояснити, чому вона застосовується до встановлених обставин;
- спростувати найсильніший контраргумент;
- запропонувати юридично обґрунтований варіант вирішення спору.
Тоді короткий, але точний процесуальний документ може важити більше за величезний, із сотнею посилань. Як у переговорах: виграє не той, хто сказав більше, а той, хто сказав головне. А як змінюється саме юридичне письмо, коли першим документ читає вже алгоритм, я писав окремо: «Перший читач вашого документа — вже не суддя».
І застереження: не варто змішувати рішення районних чи апеляційних судів із висновками Верховного Суду. Процесуальне законодавство надає особливе значення висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права.
7. А якщо піднятися вище? Висоти боюсь, але розкажу))
Цю зміну можна описати як рівні навчання.
На першому рівні адвокат навчився швидше знаходити потрібне рішення.
На другому — визначати, які рішення шукати і за якими критеріями оцінювати їхню релевантність.
На третьому він переглядає саму рамку, в якій визначає проблему. Наприклад, замість пошуку практики про стягнення боргу досліджує, чи немає іншого правового способу досягти мети клієнта.
Це ілюстрація, а не буквальна класифікація юридичних компетенцій.
А тепер зробимо ще один крок.
Правова система відтворює себе через правові комунікації: позови, відзиви, рішення, постанови. ШІ радикально здешевлює виробництво текстів, які претендують на статус юридичних аргументів. Проте більше текстів не означає більше правової визначеності. Навпаки, система захлинатиметься комунікаціями, які треба відбирати, оцінювати й перетворювати на рішення.
Тоді дефіцитним ресурсом стане не правова інформація, а здатність зменшувати складність. І це вже зовсім інша роль адвоката.
8. Мій прогноз для української юридичної професії
На горизонті 3–5 років я бачу три тенденції.
Перша: подешевшає стандартна юридична аналітика. Клієнт дедалі рідше погоджуватиметься платити серйозні гроші просто за добірку практики.
Друга: зростатиме цінність процесуальних стратегів — адвокатів, які не просто готують позовну заяву, а проєктують увесь шлях від доказування до виконання рішення. Рішення суду, яке ніхто не виконав, клієнтові нічого не дає.
Третя: зміниться підготовка молодих юристів. Якщо початківець більше не витрачатиме сотні годин на механічний пошук, юридичним компаніям доведеться інакше вчити його критичного мислення, доказування і процесуальної тактики. Колись ці уроки приходили самі — разом із томами, які доводилося перечитувати. Тепер їх доведеться давати свідомо.
І ще одне.
Досвідчений адвокат із ШІ і молодий адвокат із ШІ автоматично не зрівнюються. Інформація в них може бути однакова, а от здатність оцінювати факти, передбачати процесуальні ризики й розуміти поведінку учасників спору — ні.
Звідси головний висновок.
Раніше перевага адвоката часто полягала в тому, що він знав відповідь, якої не знав інший. Тепер вона дедалі частіше полягатиме в тому, що він ставить запитання, яке інший навіть не здогадався поставити.
Мені здається, з цього виростає ще одна сильна теза: ШІ може повернути адвокатуру від культури написання документів до культури судового мислення. Але лише за умови, що юристи не перетворяться на операторів генерації позовів.
І тоді виникає головне питання. Якщо ШІ однаково добре готує позиції позивача і відповідача, чи не переміститься вирішальна частина судового змагання ще далі — у докази, психологію судового переконання і керування процесуальною рамкою?
Ps. Про тактику судового змагання, коли аргументи в обох сторін однаково сильні, — моя книга «36 юридичних стратагем».