Адвокат-«стрілочник»: чому програш шукає винного поруч
Коли людина програє в суді — це не просто поразка. Це завжди пошук винуватого. І найзручніше, коли винуватий поруч.
Не система, не закон, не власне ігнорування правил, не той шлюб, у який сам вступив, не колишній партнер — а той, хто лишився поруч наприкінці. Адвокат.
Так працює древній рефлекс психіки: якщо боляче — знай, на кого вказати як на джерело болю.
Але жоден постріл у «стрілочника» не наблизить потяг до пункту призначення. Він лише виводить із ладу машиніста — і людина просто їде в темряву на самоті.
Що тут насправді відбувається
Це механізм заміщення (або перенесення) — базовий психологічний захист. Людина відчуває сильні емоції: злість, провину, безсилля. Але не може спрямувати їх на справжнє джерело — на себе, на колишнього партнера, на судову систему.
Тому вона переносить емоції на безпечніший об’єкт — адвоката. Адвокат стає «контейнером» для афекту, який клієнт не здатен витримати в собі.
Чому це важливо розуміти
Якщо не бачити механізму — легко прийняти чужий афект на свій рахунок, образитися, почати виправдовуватися чи відповідати агресією. Якщо механізм видно — стає зрозуміло: це не про вас. Це про біль, який шукає адресу.
Робота адвоката тут не лише юридична, а й психологічна: не стати дзеркалом, у яке клієнт б’є кулаком, і водночас не залишити його наодинці з темрявою.
Питання для рефлексії
- Коли вас востаннє зробили «винним» за результат, на який ви не впливали?
- Ви відчули це як особисту образу — чи розпізнали механізм?
- Що ви робите, щоб не стати контейнером для афекту, але й не покинути клієнта?
За книгами Василя Масюка.